Якби не було втіхи (зовнішнє)

«Монахи, якби у видимому не було втіхи, то живі істоти не захоплювались би ним. Та оскільки у видимому є втіха, живі істоти ним захоплюються. Якби у видимому не було вади, то живі істоти не розчаровувались би в ньому. Та оскільки у видимому є вада, живі істоти розчаровуються в ньому. Якби від видимого не було порятунку, то живі істоти не змогли б врятуватись від видимого. Та оскільки від видимого є порятунок, то живі істоти здатні врятуватись від нього. Монахи, якби у звуках не було втіхи... у запахах... у смаках... у дотиках... Монахи, якби в думках не було втіхи, то живі істоти не захоплювались би ними. Та оскільки в думках є втіха, живі істоти ними захоплюються. Якби в думках не було вади, то живі істоти не розчаровувались би в них. Та оскільки в думках є вада, живі істоти розчаровуються в них. Якби від думок не було порятунку, то живі істоти не змогли б врятуватись від думок. Та оскільки від думок є порятунок, то живі істоти здатні врятуватись від них. Допоки живі істоти не осягнуть згідно з дійсністю втіху, ваду та порятунок щодо цих шести зовнішніх сфер так, як воно є, вони не знайдуть порятунок від цього світу — з його богами, Марами та Божествами, цим поколінням з його аскетами та брахманами, богами та людьми — і не житимуть відсторонено, вільно, з розумом, вільним від перепон. Та коли живі істоти осягнуть згідно з дійсністю втіху, ваду та порятунок щодо цих шести зовнішніх сфер так, як воно є, вони знайдуть порятунок від цього світу — з його богами, Марами та Божествами, цим поколінням з його аскетами та брахманами, богами та людьми — і житимуть відсторонено, вільно, з розумом, вільним від перепон».