Зовнішнє як непостійне

«Монахи, видиме непостійне. Те, що непостійне, те — страждання. Те, що є стражданням, те — не-я. Те, що є не-я, слід бачити таким чином згідно з дійсністю і правильним розумінням: “Це не моє, це не я, це не моє я”. звуки непостійні... запахи непостійні... смаки непостійні... дотики непостійні... Думки непостійні. Те, що непостійне, те — страждання. Те, що є стражданням, те — не-я. Те, що є не-я, слід бачити таким чином згідно з дійсністю і правильним розумінням: “Це не моє, це не я, це не моє я”. Дивлячись так, навчений благородний учень розчаровується у видимому, звуках, запахах, смаках, дотиках та думках. Через розчарування виникає безпристрасність. Коли виникає безпристрасність, він визволяється. Коли він визволяється, він знає, що він визволений. Він розуміє: “Повторних народжень не буде, святе життя звершене, зроблено те, що належало зробити, немає більше повернення до цього стану”.»