Алавіка

Так я чув. Якось Будда перебував в монастирі Анатхапіндіки, що в гаю Джети, недалеко від Саватхі. Тоді вранці монахиня Алавіка вбралась і, взявши чашу і робу, пішла до Саватхі по милостиню. Після збору милостині, після трапези, вона вирушила в Темний Ліс в пошуках усамітнення. Тоді Мара Злий, захотівши посіяти в ній страх та тремтіння, звернувся до неї так: «Немає виходу у світі, навіщо тобі усамітнення? Втіхам чуттєвим радій, потім не пошкодуєш». Тоді монахиня Алавіка подумала: «Хто говорить цей вірш, людина чи дух?» Потім вона подумала: «Це Мара Злий, хоче посіяти в мені страх, жах і тремтіння, хоче відвернути мене від усамітнення!» Тоді Алавіка, пізнавши, що це Мара Злий, відповіла йому віршем: «Є вихід у світі, сама його я мудрістю пізнала. О, Лукавий, родич недбалих, тобі це місце невідоме. Втіхи чуттєві — то мечі і сокири, а групи— колода для рубки. Те, що ти насолодою звеш, огидою стало для мене». Тоді Мара Злий, подумавши «Монахиня Алавіка знає мене!», сповнений досади, зник.