«Монахи, уявіть монаха, який би дійсно розумів: “Це — страждання”... “Це — джерело страждання”... “Це — припинення страждання”... “Це — шлях, що веде до припинення страждання”. І міг би до нього прийти аскет чи брахман зі сходу, заходу, півночі чи півдня, який шукав би диспутів, який думав би так: “Я спростую його вчення!”
Та неможливо для нього праведним чином змусити цього монаха похитнутись, здригнутись чи затремтіти.
Уявіть кам'яний стовп довжиною в шість метрів. Половина цього стовпу була би в землі, а половина — над землею. Навіть якщо здіймуться люті бурі зі сходу, заходу, півночі чи півдня, вони не змусять цей стовп похитнутись, здригнутись чи затремтіти.
Чому так?
Бо цей кам'яний стовп міцно вкорінений і має глибокі основи.
Так само, уявіть монаха, який би дійсно розумів: “Це — страждання”... “Це — джерело страждання”... “Це — припинення страждання”... “Це — шлях, що веде до припинення страждання”. І міг би до нього прийти аскет чи брахман зі сходу, заходу, півночі чи півдня, який шукав би диспутів, який думав би так: “Я спростую його вчення!”
Та неможливо для нього праведним чином змусити цього монаха похитнутись, здригнутись чи затремтіти.
Чому так?
Тому що цей монах ясно бачить Чотири Благородні Істини. Які чотири?
Благородну Істину про страждання, його джерело, його припинення та шлях.
Саме тому вам варто тренуватись в медитації, аби осягнути...»
В пошуках диспутів
Vādatthikasutta (SN 56.40)