Невдоволення

Якось шановний Вангіса перебував біля святині Аггалава, що в Алаві, разом зі своїм наставником, шановним Нігродхакаппою. Там, після того як шановний Нігродхакаппа, повернувшись зі збору милостині, закінчив свою трапезу, він увійшов у своє помешкання і не виходив звідти до кінця цього дня і наступного. І в той час шановний Вангіса став невдоволеним, і жага заволоділа його розумом. Тоді він подумав: «Це моя біда, це моя втрата, що я став невдоволеним і що бажання заволоділо моїм розумом. Хіба може хтось, окрім мене, розвіяти моє невдоволення і зростити в мені вдоволення? Я сам маю це зробити!» Тоді, налаштувавшись на те, щоб відкинути невдоволення і зростити вдоволення, шановний Вангіса натхненно сформулював: «Відкинувши невдоволення й жагу, разом з думками про домівку, не прив'язаний нічим — ось монах як має жити. Адже й на землі, і в небі — зношуються речі, в форму оповиті. Мудрець живе та бачить, їх усі як непостійні. Люди зв'язані всім тим, що бачать, чують, мислять, відчувають. Мудрий той, жагу хто відкине — чіпляння відкине до всіх цих речей. Люди залежні від шістдесяти хибних поглядів й думок. Монах на збори їх не ходить, І не веде там балачок. Вмілий, зосереджений монах, проникливий, чесний, не заздрить — такий досягає спокою стан, і мирно чекає свій час».