Саріпутта

Якось шановний Саріпутта перебував у монастирі Анатхапіндіки, що в гаю Джети, недалеко від Саватхі. Там шановний Саріпутта навчав, заохочував, закликав і надихав монахів Вченням в залі зібрань. Слова його були відточені, чіткі, виразні й гарно передавали зміст. І ті монахи уважно слухали, направляли розум, були зосереджені та уважні. Тоді шановний Вангіса подумав: «Шановний Саріпутта навчає монахів, і ці монахи уважно слухають, направляють розум, вони зосереджені та уважні. Чому б мені не прославити його слушними віршами?» Тоді шановний Вангіса піднявся зі свого сидіння, закинув робу на плече, простягнув складені долоні до Саріпутти і сказав: «Маю натхнення сказати, друг Саріпутта! Маю натхнення сказати, друг Саріпутта!» «Тоді кажи, як маєш натхнення», — відповів Саріпутта. Тоді, в присутності Саріпутти, Вангіса прославив його цими віршами: «Глибокий в мудрості, розумний, знавець у шляху та не-шляху — великий мудрець Саріпутта Вченню монахів навчає. Чи навчає стисло він, чи навчає він розлого — мова ця, як птаху спів — пройнята натхненням! Як навчає Саріпутта — заворожені монахи! Слухають солодкий голос, чистий голос та ясний, і монахів цих серця, відкриваються до Вчення».